Куди пролягає дорога дощу? Куди стікають ріки небесних сліз, що проливають віки? Багато довелося бачити оку неба. А залишився тільки дощ.
Краплина за краплиною збиралися у густі хмари. Терпіння купчилося білою парою. Доки не гусло до чорноти.
І проливалися сльози. Холодної образи. Гарячого відчаю. Зливи безнадії. Текли і текли. Струмочками, вікнами, ринвами. Музикою калюж, що хлюпають під ногами.
Тільки досаду викликали ті сльози у людей. Хоча дехто мрійливо видивлявся в дощові візерунки за вікнами теплої кімнати. Добре в такі дні. З кавою.
Та не холодним вулицям. Не мокрим площам. Не притихлим голубам. Тільки небо відпускало свої жалі, щоб знайти тимчасове полегшення, відпустити дощі своїми шляхами далі.
Та дощі повертаються. Знову. Може колись у кінці шляху заясніє кольорами веселка?
