Пронеслася гроза в повітрі,
Ти додому побігла враз.
Та вже скоро хтось хмари витер,
І засяяв іконостас*.
Десь поділися блискавиці,
Заспівали знов небеса.
Піднялися ростки пшениці,
Забуяла весни краса.
Віяв довго вітрисько впертий,
Я стояв, чи то я завмер.
І дивився неначе вперше,
В глибину чарівних озер.
А на вулиці прохолода,
Забирала із серця хміль.
І світилась в зірках погода,
В небі місячнім звідусіль.
Не прощались ми цілу весну,
Я вуста цілував твої,
Птахи гріли красу небесну,
Не змовкали нам солов’ї.
Не мовчали ніколи ночі,
А удень розгорялась знов.
Я дивився в кохані очі
І приходила знов любов.
Іконостас* - межа до раю
