Ніч спита нами, як вино – до дна.
О, ти така, що серцю в грудях тісно –
приваблива… Зваблива... І сумна;
та попри cум – найчарівніша, звісно.
Але цей сум… Жартую – все мине
(о, як би знав, що більше не побачу
тебе ніколи знову вже ніде,
усе б, усе б зробив би я інакше)…
На ніжне тіло шовкове вбрання
ти одягла, промовивши: «Я мушу
піти, вже час». О, знав би лишень я,
що застібнув не блискавку, а душу.