Прекрасні дні, даровані нам Богом для життя, минають, падають, зриваються увись.
Щодня ми просимо, за злі слова, пробачення у тих, хто болем криє неминуче горе.
Ми стоїмо на лавочці хиткій, на шиї мотузок, і пролітають спогади омріяних надій.
Останні подихи розтягуємо, як поцілунки, що засвідчують любов.
Одні ідуть, а інші навпаки, вертаються, щоб битись за нове й прекрасне.
Одні ідуть – втрачають віру, правду і любов.
А інші на порозі лунко привітання промовляють.
Бо є щось більше, ніж розлита у безвиході червона кров.
І більшим є щось за солодке слово – цукор.
Одні живуть. А інші проживають кожну мить, як покарання за минулих літ провини.
Ми обираємо довільні для життя альтернативи.
І при бажанні змінюємо сірі дні на золотом залиті.
