Зазбирався наш син у дорогу,
І на серці тривогу здійняв.
Мати ревно молилася Богу,
Син живий щоб з війни повертав.
Батько супив кущистії брови,
Поривався щось сину сказать.
Його руки, що гнули підкови,
Сил не мали цигарку зім"ять.
-На дорожку присядьмо, і з Богом
Син промовив і погляд обвів
Отчий дім із низеньким порогом,
Постарівших раптово батьків.
Серце матері криком зайшлося:
-Як же так, чому ти в такий час?
Син схилився, поправив волосся:
-А хто ж мамо, ніхто окрім нас...
На хвилинку зіперсь на одвірок,
По зарубках рукою провів:
-Що ж мабуть я таки у Вас виріс,
Доземний Вам рідненькі уклін.
Кинув ранець на плечі орлині,
І рішуче пішов в далечінь.
На війну де сини України,
Відвертають від нас її тінь...
Аж-аж!!! 
