Сосновий бір віддавна жменьку хат
За пазухою бережно тримає,
Подалі од усякого гріха,
А від зими ніяк не заховає.
Вона приходить. Хоч її не ждуть.
Неспішно надіває білу маску,
Щоб приховать від бору справжню суть
І намірам щоб не було огласки.
Зненацька перетворить шепіт в рев,
То пудрить все навкруг без передишки,
Чи вляжеться дрімотно між дерев,
Немов пухнаста велетенська кішка.
І хитро-хитро дивиться на ліс,
Як від безсилля він скрипить і злиться,
І гострить на вітри нові шаблі,
І простяга зелені рукавиці
Своїм хаткам. Та підкидає дров,
Щоб з кожної димок пахкий курівся,
А з вікон усміхалося добро,
І хтось маленький тут на світ з’явився.