Мій вірний шлях — іти відкритим морем
До тих земель, які я знав до Вас.
Там компаси — сузір’я дальнозорі,
Немов алмази в профіль і анфас,
Очима світять крізь нічні тунелі,
А сонце вдень зціловує вуста,
Де хвилі розбиваються об скелі,
І тане піна, мов безе, густа.
Там океанські бризи прохолодні
Роздмухують Ваше святе ім’я.
Вінки із лавр чекають благородні,
Нові пригоди манять звідтіля.
Молочні, непроціджені тумани
Ховають від піратів корабель.
Вода солона знов загоїть рани…
Закину якір біля тих земель,
Що душу відкривають просто неба
І тягнуться до сонця у піснях, —
Мені у них всесильна є потреба,
Нескорені бажання в хоругвах.
А як вітри сколихують вітрила,
Мов птахи б’ють сполохано грудьми,
Я хочу, щоб ти знала, моя мила, —
Ніколи не буває там зими.
Ростуть лимонники і ананаси
У хащах, в зарослях… Як темнота
Впаде на помаранчеві прикраси, —
Накриє з неба митра золота.
Я не віддам свою свободу, люба.
І замість тебе пригорну прибій.
Бо твої очі, то для мене — згуба.
Не мрій про мене, мрійнице, не мрій… 17/12/15
щемно 
