Так тихо задивляюсь на весну,
Так ніжно, щоб лишень не наврочити:
Десь птаха пісню завела...і не одну,
Десь квіт спиває дощ так, соковито.
Вдивляюсь в ню, та що воно таке?-
Сп'яніла вишня від бджолиних трунків,
Хмільненька вся... у чівку сніг мете,
А може ні? Це грози поцілунків.
І я у ній- закутана в розмай,
Біжу собі в калюжах пелюсткових,
У мій щасливий, ще з дитинства рай,
У ранок мій, у світ, такий казковий.
У просинь неба, чисту голубінь,
В хмарки чудні- розбещені дівчиська:
Що сльози лють, кидають мені тінь,
За мить сміються блискавками з близька.
Та я вже в ній- у тій, моїй весні,
Замислена, щаслива...навіть з втіхою,
Це- наяву, а чи в глибокім сні?
Веде мій день, мов птаха, біла віхола.
Не кинь мене, залиш мені ще мить:
Хай грози, хай веселки, хай заграви,
Хай сніг, як цвіт- в нім спів бринить,
У новім всі дні весняної забави.