Церква на вулиці Чорновола була точнісінько такою, як я пам’ятав. В сотні метрів, по інший бік вулиці університет, зовсім під боком пологовий будинок. Як говорять з Богом що на пари, що дітей родити. В мене постійно з’являлись такі жарти, але отцю я їх озвучував рідко. Хоч той до кого я прийшов, був священиком, а рука в нього тяжка Люди виходили після полудневої служби. Вони розвертались перед воротами, що оточували церкву і хрестились. Парадоксально, але про Бога вони забудуть хвилин за 20.
Отець Михайло обійняв мене, як тільки побачив.
- Два роки, Максиме, два роки – забідкався він – де три пропадав?
Я не відповів, тому що відповідь була явно не такою, як він хотів почути. Два роки відколи ми бачились пролетіли для мене швидко. На священику вони поставили тяжкий слід. Він ще нижче хилився до землі, пересувався тепер повільніше і за допомогою палиці. Мені стало жаль: ще одна хороша людина покине цей світ. Єдине, що втішало, я не побачив мітки, значить це станеться ще не скоро. Я любив отця Михайла, хоч і не признавав та не озвучував цього.
- Я молився за вас з братом – сказав отець, коли ми сіли на лавочку.
Я знову промовчав. Отець Михайло любив і мого брата. Він пробачив йому задумане. Велика сила – вміти пробачати. Я цієї сили не постиг.
Марко, мій брат любив гратись в великого лялькаря. Колись ми двоє придумували, як рятувати людей від катастроф з найменшими наслідками. Ми хотіли служити людям, рятувати їх. Наша відданість справі притягнула до нас авантюриста Антона, та великого вченого який називався Геральтом. Геральт досліджував людей з особливими здібностями і нас в тому числі. Антону просто подобалось відчути себе героєм в купі з виділенням адреналіну. Для нього це була одна велика пригода. В результаті він помер від передозування засобом, о його придумав Геральт. Містичний наркотик названий нами делірієм. В більшості людей він викликав безумство, стан коми і смерть, але не в нас з братом. Під ним наші здібності розвивались. Але людям без здібностей делірій грозив смертю. Тому рецепт Геральт забрав з собою в могилу, а залишки я заховав. Наша маленька компанія розпалась.
Два роки тому мій брат зв’язався з таємничою організацією по відлову таких, як я. Він запропонував їм певний напій, що ми прозвали делірієм. Взамін мала бути повна свобода для нас. Але виявилось інакше. Мій брат вирішив очолити її. Для цього він зв’язався зі мною з бажанням допомоги та миру. Втягнувши мене в неприємності він провертав все доки я був зайнятий пошуками вбивці та зніманням прокляття з цілого будинку. Врешті, доки я з всім справився Марко досяг бажаного знищивши всіх незгодних тим ж делірієм. А кінці в воду і лише я знав, як воно було. Після цього зв’язки з ним я обірвав. Йому варто було б позбавитись від мене, але він не став цього робити.
- Від нього ніяких вістей – сказав я отцю Михайлу – це означає, що в нього все добре.
І подумки: або все погано.
- Ти ж не просто так прийшов, правда? Що тебе цікавить на цей раз?
- Статистика.
Він спохмурнів. Я приходив до нього, коли шукав інформацію про померлих. В бабусі Наталі при ближчому аналізі діагностували крововилив в мозок. Досить незвичний. А перед похованням тіла везли в церкви для парастасу. Звісно ж священики в курсі, хто з мерців, як покинув сторону живих. От отець Михайло і був моїм джерелом.
Я коротко переповів йому що було в домі Клавдії Теодорівни. Нерви в нього стали зовсім ні к бісу, бо він то і діло хрестився чи бубонів молитви собі під ніс.
- Я складаю карту – пояснив йому – звідки він прийшов, куди рухається, який радіус його дій. Як вибирає жертв…
- А якщо він і тебе почує? – занепокоєно глянув на мене священик.
- Зекономить мені час.
- Ти все самовпевненіший, Максиме.
Я вибив лайно з досвідченого вбивці психопата, розібрався з полтергейстом, уник ватаги скінів та продажного копа. О так, самовпевненості мені не бракувало.
- Його треба знайти, якщо навіть така відьма виявилась безпомічною…
Я замовк, згадавши, що отець Михайло не любив, коли згадували про відьм. Але цього разу він лише ствердно кивнув.
- Лише всевишній може вирішувати…
- Правильно – перебив я – сумніваюсь, що він знаряддя Господа. Тому його треба знайти.
- Я повідомлю тобі завтра ввечері, що знайду.
Отець Михайло підвівся. Йому треба було йти оскільки в ворота церкви прийшли нові прихожани.
- Тримай візитку – сказав він.
- В вас тепер і візитки є?
- А ти думав. В нас тепер навіть сайт свій є в інтернеті – гордо заявив він.
- А церковна служба онлайн? – я все ж не втримався.
Він жарту не оцінив. Бувай Максиме – перехрестив мене.
Я лишився сидіти на лавочці наодинці.
