Замучена душа шукає прихистку,
В надії б'ється в кожнеє вікно,
Благає у сльозах надати захисток,
Та лише люядм всерівно.
Вона вмирала за чужих і близьких,
Йшла через міни, щоб всіх провести,
А тепер, коли так впала низько,
Усі її відмовились нести.
Вона благала, падала у ноги,
Молила, мабуть вперше у житті.
Як не знайшла тепер вона дороги,
Просила просто провести.
Всі відвернулись, й не хотіли чути.
Всім не до того, в усіх свої проблеми.
Як ж ви, люди, могли те забути?
Колись і ви її ось так молили!
Всім не до того, хай іде вмирає,
Тільки як далі від їхніх осель.
Тільки лише мало хто з них знає,
Що життя як карусель.
Незабаром стане все в свої дороги.
Кожен матиме, що за життя здобув,
Чи рівний шлях, чи тяжкії пороги.
Заплатить той, хто за добро забув.