Людино, ти - істота унікальна
Спочатку любиш, потім зневажаєш
Ти зараз ніжна, через мить безжальна,
А в світі щастя трепетно шукаєш
Людино, ти - істота загадкова
Бо біль чужа тебе не переймає
І може злість твоя невипадкова,
Бо щастя все ніяк не наступає
Ти ріжеш серце тим, хто тебе любить,
Жорстоко раниш вогняним ножем
Жага до щастя ще тебе погубить,
Але ти йдеш за дивним міражем
Ти мрієш жити в славі і визнанні
Життя так недостойно проживаєш,
Але доходять дні твої останні
Тоді лиш про гріхи свої згадаєш
І голову до Бога простягаєш
Пробачити благаєш небеса,
Та в цих думках болючих помираєш
Душа твоя уже не воскреса
Померла вмить душа твоя єдина
І навіть Бог її не врятував
Людино, а чи справді ти - людина?
В душі твоїй лиш холод спочивав...
Однако, пища для размышления... 
