|
Синку! Моя лелеко,
Що сталось? Чом так далеко,
Завмерло сьогодні небо?
І я кричу в нім: - Не треба,
Не йди ув світи ті вічні,
Де Господь збере, Предвічний,
Всіх янголів- охоронців,
Де ти із ними в колонці.
А я- сиротою в полі,
У горі, тяжкому горі...
І світ не світ- у болю,
Зросла могила в полю.
І маки- жагучі маки,
Та мальва, що біля хати,
Цвіте сьогодні журбою,
Де небо плаче сльозою.
Сумними, впало дощами,
Вложилася смерть між нами.
Чого не я, мій світе?
Чого в могилі діти?
Лелеки, лелеки, лелеки,
За обрій летіли далеко,
Прощали рідну домівку,
Цілує мати голівку:
Холодну, обвиту смертю,
Сама би хотіла вмерти,
Лиш син відкрив би очі,
Та впали предвічні ночі.
Внесли хоругви до хати,
Над гробом зомліла мати,
Тримало дівча каблучку,
На віки- вічні, обручку.
Стояло в куточку тихо,
Кохання... розбило лихо,
Не бачило світа, ні бога,
В сльозах обабіч дорога.
В свічках, у громах розпука:
О Боже! Яка то мука,
Де мати сина ховає,
Навіки свій світ прощає.
Застиг її світ болючий,
У грудях- лиш хрест пекучий,
В душі глибока рана:
Осанна, Боже, Осанна.
Твоя і моя- навпіл,
Забила війна страшний кіл,
У землю святу, невинну,
Забрала людську дитину.
Осанна, Боже, Осанна,
У крові розятрена рана:
Хай, разом з Тобою, воскресне,
Прийми у рай свій, Небесний...
ID:
737641
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 13.06.2017 18:18:12
© дата внесення змiн: 13.06.2017 23:28:13
автор: Леся Утриско
Вкажіть причину вашої скарги
|
