У всесвіті ніщо нам не належить.
Все — власність Бога, що за нею стежить.
Усе, що в нашому житті в нас є,
Він у користування нам дає.
Все віддамо ми разом з нашим тілом,
Хотіли б ми цього чи не хотіли,
Як іграшки, що ми їх беремо
Погратись і відтак віддаємо.
Ми всі — лише Його кохані діти,
Не наша справа чимось володіти.
І тим, що тимчасово маю я,
Щаслива буде хай Його сім'я.
Хто засобами виробництва править,
Людей визискувати той не вправі —
Бог дав йому відповідальність тим
Служити іншим, їм допомогти.
За те, що для служіння людству дане,
Бог кожного із нас питати стане.
І той, хто жив, не дбавши про людей,
Від сраму не сховається ніде.
То не проґав, мій брате, цю нагоду
Своє життя прожити для народу.
Багатство застосовує своє
В служінні хто, той щастя зазнає.
Із циклу віршів 2011 року "Злива щастя" www.PetroRuh.com/2011.html