Цілую тихо пшениці,
що за селом шумлять у полі,
Біжу до них, мов по ріці,
об землю б'ються ноги голі.
І голі й босі- молоді,
ціловані ранковим сонцем,
Зриваю трави золоті,
в чарівних росах, за віконцем.
Цілую маків буйний цвіт
і у вінок вплітаю долю:
Он волошки- Господній світ,
мене ведуть на вольну волю.
Сюркочуть коники в садах,
співають пісню віоліну,
Їх соловей підхопить враз,
принісши їм ранкову зміну.
Цей Божий світ, а може рай-
напевно гра в гучнім театрі,
Я в нім- актриса чи глядач,
замріяна, в живім антракті.
І цю красу коротких дійств
напоїть літо, задурманить,
А я ступаю босоніж,
по осені... моїй, румяній.
ми любимо себе у літі 
