Завтра, можливо, все буде по-іншому –
Ти змилостивишся й будеш поруч
І я зацілую всього тебе віршами,
А ти жодного слова так і не промовиш.
Я буду легкою, квітучою, ніжною
І пригощатиму чаєм і зорями,
А ти мовчки будеш собі вирішувати
Хто я тобі і чи бути нам поряд.
І будеш ти ледь помітно всміхатися,
Дивлячись, як я тремчу схвильовано,
Як хочу й боюсь до тебе торкатися,
Як пальцями ніжність тобі вимальовую.
Два кроки від феї до відьми – туди й назад
І я знову і знову крокую туди-сюди…
Поглянь, який за вікном зорепад!
Поглянь і назавжди забудь від мене іти.
Поглянь і забудь мене залишати
Саму-самісіньку в цьому світі!
Поглянь і навчися мене кохати!
Поглянь і навчися без мене не жити!
