Звари мені кави і Бродського почитай!
Врятуй від нудьги, самотності і безвиході!
Облаштуймо собі наш приватний маленький рай…
Відчиняй усі вікна, давай надвечір’ям дихати!
Розкажи, як ти жив ще коли ти мене не знав,
Що робив вечорами і як прокидавсь на світанку,
Що ти їв, що ти пив і одяг який надягав
І кого собі мав за кохану і за коханку.
Розкажи,як ти жив, ще коли ти не знав, що є я,
Як ночами курив, бо думки заважали спати,
Як ти зжився з клеймом гультіпаки і бабія?
Як ти жив взагалі, не навчившись мене кохати?!
Обійми мене міцно, скажи, що завжди будеш поруч
І що я – це найкраще, що сталось з тобою в житті…
Так люблю, коли ти ці банальності знову говориш!..
Так люблю твої сірі очі і брови густі…
Так люблю, коли ти спокійний і тихо-радісний,
Коли серце твоє розмірено стукотить,
Коли одяг до ніг невагомим пір’ячком падає,
Коли тіло моє у обіймах твоїх тремтить.
Тоді я щаслива, вільна і божевільна…
І зустрічі наші нечасті такі – нехай!
Ми не разом. Ми самі по собі, та ми – нероздільні!..
Звари мені кави і Бродського почитай…
