Вона збирає душі на дозвіллі,
Коли їй нудно, варить зілля,
В її очах вогонь танцює сальсу,
А серце так дитинно прагне вальсу.
І ті червоні пасма, наче з пекла,
Холодом манять її губи з шкла,
Її ніколи не лякає небезпека,
Бо небезпека це і є вона.
Її усмішка жалить й закликає
До подвигів присвячених лиш їй,
І коли вночі повня, відчиняє
Своє вікно для шабашу і змій.
Її улюблене число тринадцять,
У неї завжди чорні губи й манікюр,
Для неї твої мрії чудернацькі,
Вона готує тобі десять кращих тюрм.
Яким би дивним це не видавалось
І як би довго ти про це не знав,
Ніколи ще на думеку не спадало,
Що хоч на мить кохати перестав.
Червоноград, 22.04.2017