Вогонь, субстанція летка і невловима,
окиснення, що тане у зигзагах диму,
метафора твого, мого життя.
І, ось, під дивний пальців менует
згортаються тютюн, папір в коктейль:
в моїх устах Америка й Єгипет,
а дим все креслить простір, мов пастель.
Вогонь щоразу повертає димну вісь,
що втілює життя. Затята звичка,
що проростає у трахеї, наче свічка.
Ми несемо її через віки, мов Прометеї.
Колумб привіз прокляття із Нового Світу.
Час-простір виганяє з Піреней
В легені нам чергову індіанську свиту.
Ти знаєш?Ми останні з Могикан
(екрани електронні замість ватри)
Ми летимо в вогонь, це цього варто.
(чи він летить у нас)
