Дивуюся примхливості людській -
підвладні нам усі земні щедроти,
які ж напасті треба ще збороти,
щоб викликати Долю на двобій?
Не здатися. Не згинути. І вперто
байдужості у вічі зазирнуть,
і потоптать її безлику суть,
і стати по-життєвому причетним
до всіх тривог і неминучих втрат,
до нездоланних пристрастей і болю...
Ми живемо́. І значить - н е б е з Д о л і!
Бо дивимось вперед, а не назад.
З першої публікації у газеті "Молода Галичина"./
День студента, 17 листопада,1983 р.
По формі твір сподобався, а зміст ще й заставив задуматися, оскільки не все написане для мене безспірно. Наслідок роздумів тут: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752488 Тільки зараз я звернув увагу на дату написання і багато що мені проясніло...
)))...це я, тільки студентка української філології на ІІІ курсі 
