Ти був героєм доблесті і честі,
За щастя рідних у бою стояв,
Нелегко було тобі хрест цей нести,
Але інакшого ти вибору не мав…
Тебе тепер я бачу скрізь і всюди:
У шепотінні трав, у шелесті дібров…
Та поясніть мені: у чому винні люди?!
І чому знов невинних ллється кров?
І ясно все тут – відповідь простенька:
В дитинстві не награлись у війну…
Але чому страждати має Україна-ненька?
Цього ніяк, як не крути, я не збагну…
Відважних лицарів, цвіт України нації,
Нещадно нищать день у день. Давно
Відправлено їх вже на апробацію…
Але скажіть, кому із вас не все одно?
Вони там гинуть, гинуть за Вкраїну,
За небо мирне кожному із нас,
Вони нізащо не покинуть Батьківщину
В цей, нелегкий для неї, судний час!
А ми лиш молимося за життя щасливе,
Скупу сльозу пускаючи у світ,
За тих, хто на передовій там гине…
Та скільки ж горе це триватиме ще літ?
Ти став героєм доблесті і честі
Й за щастя рідних у бою поліг,
Зумівши стійко муки всі пронести…
За це ми квіти кладемо до твоїх ніг!
Тебе я пам’ятати буду вічно:
Мрійливу усмішку і щирих очей блиск…
І пам’ять цю про тебе возвеличу -
Зведу в душі тобі нетлінний обеліск!