Я знову, знов нічого не встигаю.
Час – він такий, працює проти мене.
Нерв, як струна, натягнута до краю,
Така цікава в мене нота бене.
Кудись біжу, спішу я щось робити,
Через слова й кути перечіпаюсь...
Про те, що мабуть треба просто жити,
Пробач, життя, постійно забуваю.
Є купа справ, відкладених на потім,
А потім це ніяк не наступає.
Стомилася від долі поворотів,
Як встигнуть все зробить -ніхто не знає.
І мучить совість, бо не все зробила,
І плани синім полум’ям палають...
Вже день черговий вітру хвиля змила,
Й до завтра! Справи там мене чекають.
Знов обійме вечірня прохолода
Я розумію – метушусь без спину...
Чи в тому сенс, чи в тому є свобода
Чи ж той тягар із плеч колись я скину?