Ти – аромат найкращої кави.
Туманом осіннім кутай мене,
теплими пледами, у вічні обійми,
Заховай мене…
Ти – моє кохання лукаве.
Засипай стигми сіллю, просочуй мене…
Нехай мій біль забуває всі рими –
Не лікуй мене…
Ти – вся моя ніжність ласкава.
Хвилями бурі розбурхуй мене…
Липовим медом масти моє тіло,
Зігрівай мене…
Ти – усе на світі, кохана.
Будь простором, оточуй мене…
Стань для мене свіжим повітрям,
Охоплюй мене…
І буде завжди
коли я – тоді й ти,
тому що...:
Ти – світло ліхтарне, під небом нічним…
Ти – осінь і хмари над парком сумним…
Ти – листя опале , що мовчки кричить…
Ти – шепіт туману, що містом лежить…
Ти – ріки холодні, що в море течуть…
Ти – хвилі буремні, що морем бредуть…
Ти – літо, зима, весна і дощі…
Ти – грози, шторми і бурі страшні…
Ти – під небом холодним сяючий сніг…
Ти так швидко для мене стала усім.
...
