У Богом забутім краю,
де й сонце щодня набурмосене,
ховає натуру свою
містечко одвічної осені.
Маскує старі сіряки
під фраки шикарні чи смокінги
й чужі видає мідяки
за власні фінансові подвиги.
Містечко старих образів,
з мармиз богомазом написаних,
як хвилі минулих часів,
у затхлих болотах колисаних.
То місто колючих дощів
і вітру холодного, лютого.
Суспільство дірявих плащів
і старця в кайдани закутого.
Там падають гроші щодня,
як листя порою осінньою
й управа бреде навмання
пустелею в одязі зимньому.
Там жебрають швець і гончар
обоє босоніж, без глечиків.
Уже за пожаром пожар
втомились гасити пожежники.
Там хижо лунає орган
у храмі затятих церковників
і гулко мовчить барабан
під співи освячених „коників“.
Немає там літа й весни,
осінньою вкрите все хусткою.
Тяжкі сняться жителям сни
і круки кружляють над пусткою.
Те місто завмерло чи спить?
Жахіття можливо наснилися?..
Потрібно уже щось робить,
щоб судна та осінь скінчилася.
30.10.2017
