Доброго часу, всім читачам цього нарису про місто З. Одразу уточню, що це не місто III, а місто З. Святослав Хоробрий поблизу Дніпра піднімає свій меч та вишиковує чайок в ряди. Я спостерігаю за батьками, які гуляють із дітьми по парку, та вдихають свіже повітря. Цікаво чи знають вони, що зовсім поблизу проходить «Запорізька Книжкова Толока». Впевнений в тому, що їм не варто йти на Толоку через сусідній парк, оскільки він рясно всіяний шприцами та пляшками. Малим дітям з таким краще не бавитись. Хоча, якщо забрати дитину звідси, то вона потрапила би в «Книголісся» із різними цікавими книгами та іграми. Вплив Книголісся на дітей просто таки надзвичайний. Ця площадка на Толоці допомагає розкритися юним українським талантам. Батьки з гордістю спостерігали би за свої ми дітьми, які беруться до різноманітної роботи серед своїх однолітків. Але вони вибрали інший шлях – через парк.
Інколи я відриваю очі від книги та споглядаю за чарівними дівчатами, які дивляться на мене, як на дивака. Чомусь книга в моїх руках їх дивує чи навіть лякає. "Дівчатка, ви чого, – думаю я. - Це ж Андрій Лобода, фронтмен гурту Хорта. Він ваш земляк. Хіба ви не слухали цей гурт?" «Якщо ти бажаєш я тобі розповім…» - звучить голос Андрія в моїй голові. Йому вийшло докричатися до мене аж до Львова, але як же важко бути пророком в своєму місті. Кидаю прощальний погляд на милих дівчат і повертаюся в Козак Палац.
Мені ще не хочеться заходити в приміщення. В мене своя площадка – вулиця. Дістаю блокнот та читаю свої «Вірші в КУТочку». Цим самим привертаю увагу до себе місцевих жителів та переселенців із Донбасу, яких тут доволі багато.
Всім охочим роздаю календарики та візитівки. До речі, вони радо коментують вірші та підтримують зворотній зв'язок. Один із місцевих авторів подарував своїх дві книги, а за це отримав #триКУТник. Хтось дарує посмішку, а інший кидає кілька гривень. Це просто надзвичайно!
Для мене це Місто З стало містом контрастів, або різноманітних куточків однієї фігури під назвою Україна. Відчуття, що в цьому місті живуть люди крайнощів, або вони волонтерять і кладуть свій час на вівтар Україні, або просто тупо прокурюють та пропивають його. Тут тебе можуть пригостити тортиком, не чекаючи нічого взамін, або відлупцювати на вулиці.
У ньому є свої осередки культури, які повільно, але стрімко розвиваються, як маленьке джерело, пробиваючи собі шлях. Колись дуже давно це джерело було міцним настільки, що утворило острів Волі. Лихі чужинецькі сили не змогли зруйнувати цей острів. Тоді, дуже давно вони не знайшли останньої частинки, яка захована в твоєму серці!
Вірю, що всі разом ми зможемо примножити добро. Нам лише потрібно стати часточкою однієї української Толоки.
