"Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені".
Ну, от! Збудили Україну,
Обдерту власними ж дітьми,
З ножем, устромленим у спину
Синами кривди і пітьми.
Чи ж діти це, веселі й ситі,
Чи, пак, ворожі байстрюки
Гризуть їй плоть, несамовиті,
Як ті стерв’ятники й круки?
Та ще й ґвалтують матір рідну,
Зв’язавши руки ланцюгом,
Зганьбивши привселюдно бідну,
Та й б’ють, нещасну, батогом.
А всіх синів її шляхетних
Зварили в зрадницьких котлах,
Аби в оффшорах кабінетних
Догризти вже її дотла.
Та вбити правду неможливо -
Вона відроджується знов!
І знов синів небесна злива,
Відрощує пролита кров.
Вона не втрачена даремно,
А впавши зерням до землі –
Там проростає сокровенно,
Мов день у вранішній імлі.
І принесе врожай стократний –
Із попелу встає народ
Новий, священний, славний, ратний –
Корони Божої клейнод.
Вставай же, ненька Україно!
Від сну отого пробудись!
Зруйнуй нечестя й зради стіни,
І в славу Божу зодягнись.
Дуже гарний вірш і за викладом, і за темою. Та от якби ж то такі вірші читали та вдумувались в кожен рядок, в кожне слово якомога більше читачів. Спасибі Вам за такий прекрасний твір.
ПВО відповів на коментар євген уткін, 02.11.2017 - 16:56
І Вам, Євгене, велика вдячність за такий цінний відгук. Бажання маю таке ж - аби більше людей читали. Був би й сам десь читав публічно, а ле маю дуже обмежені фізично обставини.