Сьогодні зрозуміла все.
Що не потрібні ми нікому.
Все те що у душі несла.
Я відпустила у глуху дорогу.
Я в середині відчуваю пустоту.
Я ніби та ворона без печалі.
Я з цею думкою живу.
І вже нічого я не відчуваю.
Скажи чому життя звернуло в поворот?
Чому відкрило очі на помилки?
Можливо тут є свій водоворот.
І я почну з нової вже сторінки.
Я дивлюсь в небо, а воно похмуре в ніч.
В мою холодну ніч, це ніби в серце.
Що там лишилось, ти мені скажи?
Чи треба все ж для цього мені вмерти?
Що сталось в мене у душі?
мені самій не сила зрозуміти.
А стало пусто, хоч бери кричи.
Чи мені все життя такою бути.
Не знаю, може треба бігти в даль.
І там зустріну те що так бажала.
Чи загубитись, щоб забули всі мене.
І навіть ті кого я чарувала.
Хто скаже це мені? ніхто, я всім загадка.
Холодна, темна і пуста як страх.
Кому потрібна така мертва пташка?
Дияволу який тебе чекав.
Ну хоть комусь, напевно це мій поклик.
Я ніби його права вже рука.
Я відкликаюся на його голос.
Для нього стала я коханням на віка.
Напевно доля, він чекав так довго.
Хотів побачити чи пусто все в мені.
Він і не знав, що це було його любовью.
Яку він все життя в мені вбивав.
Він любить, і від цього вся його біда.
Бо все в душі в нього тремтіло.
Його все тіло ніби ожило.
І так мене нестерпно вже хотіло.
Він покохав, і це вбивати вже почало.
Він теж відчув, як це нестерпно, просто жах.
Але кохав, мене це огортало.
Бо він горів, як в пеклі жар.
Диявол теж уміє покохати.
Можливо це кохання не для всіх.
Але він вміє мене тихо взяти.
І просто дарувати мені світ.
