Як бежалісно дико чекати.
Дощ полоще сліди.
Відганяю думки
І лечу стрімголов із хати.
Тиха ніч, повно зір
Із людськими очима напроти.
А в мені кричить незагоєний біль,
Неприкований крик і спротив.
Чом, скажи, ти пішов?
Може, славу знайшов?
Може, владу, а може, гроші?
На подвір'ї лишив свої голі сліди
Й сиві жмутки в моїм волоссі?
Тріскотіла сосна.
Я була не одна,
Вітер гладив понурені плечі,
І здалося мені:
Світ принишк, як струна,
Котра хоче кружляти в вальсі.
І здалося мені:
Так, це, Боже, не в сні,
Я вмістилась в твоїй долоні.
Щось шепоче зоря,
Я танцюю - ще й як!
А ти грієш, цілуєш скроні.
Націлована йду
У холодні вітри,
Обсмалені черемхи й отави...
Ти мене захищав
То й кричать засвіти:
На війні не шукають слави...
