Цибулина і хліба окраєць
у торбині, що через плаче.
Світ за очі, в поля, ніби заєць,
коли серце від болю пече…
У лугах свою віру шукаю,
йду до істини поміж дібров.
Я від Неба щедрот не чекаю,
не надіюсь на вічну любов.
Має все свій кінець і початок,
має наслідок кожна з причин,
та від кількості „мокрих“ печаток
не залежить життя правочин…
Віднедавна життєві угоди
замінили для мене вірші
і під кожним з них, навіть в негоду,
я штампую відбиток душі!
05.12.2017
Ошатно, сковородинський вілософе! 
