За морями і лісами, у країні сніговій,
Жив-кружляв понад степами злий володар – Вітровій.
Ця колись країна славна пишноквітною була,
Солов’їними піснями величалася вона.
Там сади рясні буяли поміж золота ланів,
Добрі люди милувались з гарних доньок і синів.
Та занадився північний злий володар – Вітровій,
І настало зло довічне у країні сніговій.
І тепер оце – пустиня, царство вічної зими,
Заворожена картина снігу, холоду і тьми.
Вітровій кружляв над степом, всі шляхи перемітав,
І молились люди небу, щоб рятунок їм настав.
А були сини у злого – вітровії молоді,
Батько виховав їх строго у жорстокому труді.
Раз синів зібрав до себе сам безжальний Вітровій,
Наказав: - Сьогодні треба віять бурі сніговій.
Як зійде над світом нині Зірка світлого Різдва,
Ви згасить її повинні: хай панує вічна тьма!
І настане скрізь порядок: свята жодного нема,
Не чувать пісень-колядок, не зрадіє дітвора.
Ось полинули над світом Вітровієві сини,
Бурю-сніг несамовито захурделили вони.
Та один синок, Вітрисько, татуся не шанував,
Не любив літати низько, в інший край,чужий, помчав.
Розгулявся понад морем – синю хвилю розбудив,
У країну неозору - в царство сонячне влетів.
Аж зімлів від того дива неслухняний Вітровій:
Юна Пальмочка вродлива посміхнулася з-під вій.
Ніжна, прибрана в зелене, в диво-сонячну парчу…
Закохавсь Вітрисько: - Леле! Я назад не полечу!
Буду вічно тут витати – в царстві світла і тепла,
Про любов свою співати, щоб кохана розцвіла.
А в далекій, попідхмарній, у країні сніговій
Розлютився не на жарти сивий батько Вітровій.
Знов синів зібрав: - Летіте, щоб під хмарами гуло,
Брата Вітра поверніте, украдіть в людей Різдво!!!
І здивовані вітриська, мов хорти, за братом мчать.
Вже країна Сонця близько. Наздогнать і покарать -
Так велів синам володар. І вони навперегін
Мчать над морем, поза гори, де згубився брат один.
Враз відкрилась перед ними казка сонячна ясна:
Поміж пальмами стрункими бродять оленів стада,
І співають водограї пісню вічної яси…
Вітри й крила повпускали від незнаної краси.
Край у зелені , в трояндах, в сяйві райдуги цвіте…
Вітер-брат стрічає радо, до коханої веде.
Пальма гордо промовляє: - Я вітаю вас, братів,
Непокірних і крилатих, незагнузданих вітрів.
Залишайтеся із нами: приженіть отари хмар,
Щоби падали дощами, щоб сади пили нектар.
І заквітне ще пишніше царство світла і тепла.
Буде сонця в світі більше – стане більше і добра.
А далеко за морями, у країні сніговій,
Виє- тужить за синами злий холодний Вітровій.
Полетів над сині гори, в скелі вдарився грудьми –
І розвіявсь над простором той володар царства тьми.
Враз Зоря зійшла над світом – тьму розвіяла і зло,
І вітали всі привітно Сина Божого Різдво.
Знов колядки залунали про достаток і добро,
Щоб жита рясні буяли, щоби мирно скрізь було.
Щоб жила поміж народом Сина Божого любов,
Панувала в світі згода, повернулась правда знов.
І сміялась, і співала, і раділа дітвора,
Сина Божого вітала… Ось і нам туди пора…
Друзі, ставити помітку "Сподобалось" можуть і не зареєстровані в "Клубі поезії" читачі. Сюжет простенький, але власний. З повагою - Світлана.
Оце простенький сюжет?? Та це ж змістовна, бездоганна работа... Як вміло витримані такти!!! А зміст!!!! Дивовижний... Перемога Добра над злом... Я безмежно вдячна Вам за цю красу...