в золотому кухлику золоте вино.
в золотих промінчиках сонце у вікно.
в синє небо хмарками білі вензеля,
світлим снігом - сліпить аж! - вкрилася земля.
від морозу схована, тихо на вікні
рудобіла кішечка муркає у сні.
в сухозлітках, в іграшках - диво над усі! -
строями ялинонька краля у карсі...
і спокійно, затишно на душі мені -
вірю і не віриться, що у цій війні
я заручник, в"язень я в стійлі бандюка,
москаля, загарбника-параноїка.
...враз помітив грати я на своїм вікні
і що тіні плавають в кухлю у вині,
що у небі синьому чорні вензеля
й стогне понівечена батьківська земля
і нафантазована кішка на вікні,
як і та ялинонька й іграшки святні... -
виплеснув вино те у раковину я,
чортихнувся в день цей
- ...тьху ти! чисто мервія!.. -
і налив у чарочку оковитої.
- ...з новим роком в"язенцю... -
пошепки в пітьмі
привітав себе й також
місто у тюрмі...
Щойно на на Стихиру мене переконували, який там, за тими гратами рай! Тут - як в дзеркалі - все до навпаки! Скажіть правду, Миколо! Там дійсно все функціонує як у планетарній системі?... Може й "визволяти" нікого?
тут рай для ностальгуючої за совітами вати - в окупації час зупинено десь на догниваючий брежневщини... - це якщо коротко. коли ж розлого - вибачте, Олексо, я не мастак - у моїй мові тоді (вибачте) самі матюки та прокльони...колись може зберуся із думками, а зараз - ні, не можу...дякую за увагу до віршика ...і не вірте отому "стихиру"...