Сидить самотньо мати біля столу,
Із телевізора пісня лунає.
З далекого, незнаного їй світу,
Син, з Днем народження її вітає.
Звучить пісня ніжна і така щира,
Що материньке серце розриває.
Стікають сльози по її обличчю,
Та вона їх навіть не помічає...
Пролітають в очах молоді роки...
Як синочка свого ростила, кохала.
Та полетів голуб із свого гнізда,
Молода голубка в неї забрала.
І далеко тепер вони у світах,
Своє гніздечко там давно мають.
Та не забувають матусью свою,
Подзвонять. Із святами привітають.
А були колись щасливі у них часи...
Але ми... Ой як же, не шанували!
Діти та онуки, щороку, завжди,
Як голуб'ята до неї прилітали...
Довго ще так в задумі посиділа,
А потім ціпок в руки свої взяла.
І за хлібом до сільського магазину,
Обережно по снігу пошкандибала...