Роман (мій друг) давно обіцяв мені покатати мене на своєму автомобілі. Після тижня його обіцянок і однієї невдалої спроби я подумав,що мене просто, якщо культурно сказати обманули. Та все ж, це дійство таки трапилось. На моє велике здивування він на своєму "залізному коні" приїхав до ліцею(це не якийсь там супер-крутий ліцей у великому місті - а звичайний маленький у районному центрі). Зайшов Рома у клас весь сяє. В руці він тримав ключі,якими від радості калатав, ніби дзвонив у дзвоники на Щедрий вечір. З байкерським виразом обличчя він по-байкерськи мовив:
-Ну що, пішли покатаємось.
це звучало ніби він підчіпив якусь дівчину і запрошував її покататись суто у деяких особистих цілях. Ці приступи крутості на жаль бували у Романа доволі часто і повірте це сильно напружувало. Та не зважаючи на це я погодився на цю авантюру,про що потім пожалкував.Спочатку все було гладко. Наше "Ауді" спокійно курсувало по місті не звертаючи на себе увагу людей яким і так було не до нас. Я цілу дорогу молився аби поліція не звернула на нас уваги тому, що не дуже хотілось цілі канікули просидіти у відділку. Рома сказав,що треба поїхати заправитись тому,що бензину взагалі не вистачить і одночасно заспокоював мене,каже що знає де йому заправитись,що проблем не буде. На одному з міських перехресть де стояв багатолітній світлофор,який працював ще за царя Гороха, ми підрізали одну машину яка курсувала до центру. Насправді на тому перехресті навіть досвідчений водій міг порушити ПДР,але зараз не про це. Отож наше авто далі курсувало і вже під'їжджало до автозаправної станції. Друг взяв гроші,які ще у місті повиколупував із шпарин свого транспорту і пішов заправитись. Процес тривав недовго і вже через хвилину ми знову їхали по наших "неперевершених" дорогах,які годились тільки для ходьби по них. Одразу ж нас зустріла неполадка -щось там трапилось з машиною. Ромка зупинився на краю і погнав дивитись що ж то поламалось. Як виявилось то нам лише здалось - тобто все гаразд. По неакуратності ми знову підрізали якусь "Ниву" і дякували Богу,що той водій не вийшов нам бити лиця,А просто трохи переслідував,щоб полякати. Від "переслідування" ми заховались у нетрях-пустирях де розбудовували місто. Машинка забруднилась, і тому наш шлях пролягав до найближчої автомийки. Так як Ромка не дружив з головою і добре не знав своє тачели,то біля пункту призначення ми заглохли від того,що бак був пустим. Неймовірні мати летіли від Романа,його злість була неймовірні,він бив руль,машина тряслась. Отож приїхали! Вийшли кликати когось на допомогу,бо треба було відіпхати авто від в'їзду аби нам потім за парковку по макітрах не виписали. Дякуючи небайдужому чоловікові автомобіль стояв під забором, а ми думали де б нам дістати гроші хоча-би на літру. Чудом і моїми грошима ми з усіх шпарин авто віднайшли 21 гривню рівно. Друг знову матюкався і злився,бо не вистачало 4 гривні. Роман пішов позичати,позичив.повернувся,взяв 2,5 літрову бутилку і попрямував на заправку. Я як справжній хлопець просто не міг собі дозволити не посидіти на водійському місці. На моє превелике здивування звідкілясь з'являється чоловік з айфоном і прямує до мене. Ця особа в очах якої явно виднілось бажання або підзаробити,або вчудити ще якусь махінацію, відкрила двері і так з ноткою гумору запитала:
-Доброго дня! А ви машину часом не продаєте?
Знаєте я тут після всього зібрався просто втіхаря продати чужий транспорт? Ні! Ніби зовсім нема чим зайнятись. Тут страшно аби копи не схопили за шкебарки і не відловили ще другого, а ще приліз покупець. Ні дякую не дуже хочеться. Я люб'язно відмовив чоловіку,той пішов і після того покупців на щастя більше не було. Сидів і годину чекав на Романа,вже дзвоню до нього і бачу: вимальовується на горизонті. Тримає наш водій бутилку з світло-зеленою сумішшю всередині. Швидко вливши бензин,він сів у авто. Поки їхали він цілу дорогу матюкався і кричав щоб його мама не помітила,бо ключі він звечора украв дома і зранку непомітно украв авто. Рома відвіз нас до базару. Там ми зробили кілька фото і він нервово завів свого "момнстра" і поїхав, а я пішки відправився додому. На останні кошти сів на маршрутку і з пригодницьким духом їхав додому. Через кілька днів я передзвонив і спитав: чи все з ним добре? чи мама не дізналась? Він з своєю крутизною сказав що все ок. По ньому було явно чути,що так і є.
Висновок: Дорогі ,друзі, ніколи не влипайте в такі пригоди тому,що хто-зна як то все скінчиться.
