Стрибав по гілках Білч... так весело, й так спритно!
Літав, літав весь день, аж доки було видно. Яскраві промінці
сонце розсипало, то ж хутро все за день ще золотішим стало.
Під вечір він прибіг додому, бо ж чекали. Та лишенько...
Його дома не впізнали!
- Та це ж не наш синок! - промовив строго тато. Можливо,
білка-мама його зможе впізнати.
На жаль, і мама-білка синочка не впізнала.
- Наш син є працьовитим! - впевнено сказала. Ось наші на го-
роді полили усі грядки. А цей про працю, бачте, не має навіть
гадки!
- Це сонечко ясне яскраво так світило, - заплакав Білч. Воно
всю шубку ззолотило!
Здивовано дивилися на Білча білченята. Бо ж всі у їх сім'ї
любили працювати!
З тих пір в городі й Білч став з усіма стараться, бо зрозумів:
не шубка... всіх прикрашає праця!