У сірому пальті,
з розпущеним волоссям
ти десь ідеш собі,
думками міряєш
брудні клітини тротуарів,
поспіхом туманний погляд
загортаєш пальцями у шарф.
Їх просто два улюблених
у шафі,
тих що мерзлі вилиці
ковтають в листопаді
раз у раз,
а інші - так лише,
без спогадів.
Невчасно затріпоче телефон
сполоханим поштовим голубом.
І хто там?
Не лишилося на часі важливішого
за цей кошлатий шарфик,
що тоді
померзлі вилиці вкривав,
між тих клітинок тротуарів,
як спішно загортав у шарф тебе
смішний, дивакуватий.
Дурник...
Змерзнеш, думав.
Вперше посміхнулася за вечір.
А тепер?
За метром метр,
Проспекти, тротуар і шарф,
Вічностатичні підвісні мости,
Трамвайні колії на перехрестях,
десь між ними ти.
Кошлатий шарфик пахне
дурником та осінню.
Чи то здалося лиш?
Давно минуло все,
давно забуто все,
окрім пахкого
шалика.
21.08.2018
