Добре випивав Панас,
Правду ніде діти.
В якусь історію щораз,
Мав змогу "залетіти".
Привидівсь з п'яну йому сон,
Широти в небі він долає.
Окремо ноги під кутом,
І голова в низу киває.
Нудота в горло підійшла,
На ноги стати щось мішає.
Так гарно дує живота,
Присісти змоги він не має.
Панас собі, як уявив,
Стають позиви все сильніші.
"До вітру" в такій позі не ходив,
І гази сходять все гучніші.
- Ой, рятуйте, добрі люди!
Невже все піде через рот?
Що зі мною далі буде?
Ну, і справи, "Йошкін кот"...
Прокинувсь зі страху Панас,
Висить він на заборі.
Холоші помокріли враз,
Так глючить розум у запої.
З тих пір пройшло немало літ,
Перестав " гірку " вживати.
При згадці кидало у піт,
Інших продовжує повчати...
