Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: ДВОЮРІДНІ, МЕНІ РІДНІ… Частина 1: СОНЯ (проза) - ВІРШ

logo
геометрія: ДВОЮРІДНІ,  МЕНІ  РІДНІ… Частина 1: СОНЯ   (проза) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ДВОЮРІДНІ, МЕНІ РІДНІ… Частина 1: СОНЯ (проза)

     Сьогодні я хочу порушити тему родинних зв’язків. І чую, і читаю,
і бачу з телеекрану, та й знаю з життя, як нині часто бездушно
втрачаються такі зв’язки, батьки кидають своїх дітей, не виплачують
роками аліментів; дорослі діти забувають своїх престарілих, а то й
немічних батьків,..і мені стає жутко: куди ми пливемо, точніше
падаєм, чому не бережем те, що маємо?  Тому й поринаю у спогади.
Якось раніше родинні зв’язки були міцнішими. Принаймні я їх пам’ятаю.
У моєї бабусі Насті було 5 братів і 3 сестри. Я не знала лише двох,
які загинули в роки  Другої Світової війни. А усіх інших, а також їх
дітей не лише знала, а й спілкувалася, і дружила з їхніми дітьми, бо ж
серед них були і мого віку, і навіть молодші, ті які народилися після
війни. Щоправда були й такі, що жили не в моєму селі, але і ми до них,
а вони до нас час від часу приїжджали в гості, а ще листувалися. У
мене є що розповісти про долі багатьох із них. Та я сьогодні хочу
продовжити розповідь про дітей двоюрідної бабусі Дусі, про яку недавно
писала у історії: "33 рік - не забуть повік".                                                  Найменшу доньку Марусю вона віднайти не змогла і все своє
життя картала себе за той вчинок, коли відправила своїх діточок на
залізничну станцію, думаючи, що так врятує їх від неминучої смерті. А
ті троє, яких вдалося повернути і врятувати були дуже цікаві
особистості, тому подальші мої спогади про них.
                     С О Н Я
Соня була найстарша, лише на 5 чи 6 років молодша від моєї мами Полі.
До страшних років голодомору вона встигла закінчити лише 6 класів, та
на цьому й закінчилось її навчання. Та Соня перейняла, та й навчилася
у своєї мами готувати смачні страви, тому працювала в колгоспній
їдальні. Там дівчину запримітили, та й направили на якісь куховарські
курси, закінчивши які дівчина дістала направлення у Долинську,  де
вона й працювала у залізничній  їдальні. Там її запримітив залізничник
Костя. Перед самою війною вони одружилися. Жили у виданій їм  кімнаті.
Жили дружно у любові і злагоді…Усе складалося добре, допоки не
почалася війна. Костю відразу ж призвали до війська, та й постелились
йому важкі воєнні дороги. Соня, як і всі тоді люди, бідувала, жила у
свекрів так як з кімнати її виселили фашисти. Жили з того, що припасли
зі своїх городів, доводилось тишком-нишком і підторговувати. Соня і
пиріжки пекла, і пряники, і торти, виносила до потягів, коли вдавалося
щось вторгувати, а коли й ні, бо німчура і поліцаї бувало заберуть усе
і нічого не заплатять, та ще й насміються. Коли фронт пересунусвя на
захід, люди відчули наближення визволення, Соні хтось передав листа
від Кості. Так Соня дізналася, що він був поранений і лікується у
якомусь лазареті у Криму. Соня зібрала сякі-такі наїдки та якусь
одежу, та й вирушила у далеку і дуже небезпечну подорож. Їхати
довелось по- різному : і попутками, і залізницею, і навіть кінним
транспортом. Та якось уже на кримській землі попала під бомбардування
і дістала важке поранення у голову. Волею долі попала у той же
лазарет, де лікувався від поранення Костя. Там вони й зустрілися.
Після операції Соня лишилася без одного ока, дуже важко це переживала,
бо ж боялася, що стане неповноцінною і можливо й нікому не потрібною,
в тому числі й Кості. Та Костя виявився порядним і чутливим чоловіком.
Додому вони повернулися разом, працювали на залізниці, Соні вставили,
як тоді казали, скляне око. Звичайно нелегко було змиритися з втратою
ока, та вони дякували долі і Богові, що лишились живі. Спочатку жили в
тій же кімнаті, та з часом, коли вже мали двох синочків, збудували
свою хатину і вже туди лелека подарував їм донечку. Жили дружно, дітки
підростали, ніщо не віщувало їм біди. Та біда, як вода, приходить
тоді, коли її не ждеш і не відаєш. Якось одночасно обидва синочки
повідомили про одруження. Довелося справляти весілля, будувати  житло
молодим, та вони не скаржились, працювали дружною сім’єю.  Донечка на
той час уже навчалася у технікумі, жила на квартирі. На весілля до
братів приїхала з нареченим. Після весілля теж повідала батькам про
намір одружитися… Та Костя попрохав  підождати з весіллям хоча б з пів
року, бо ж і так витрати дали про себе знати. Поїхала трохи ображена,
та вже через тиждень прийшла телеграма, що Алла з подругою, з якою
разом і навчалися, і жили на квартирі, загинули.  Холодного  вечора
натопили грубу, поснули, та вже й не проснулися, учаділи… Вугілля
виявилось неякісним, груба не підготовлена до опалення, що й призвело
до такого лиха. Як же картали себе Костя і Соня, що відговорили
донечку від весілля. Наречений теж не знаходив собі місця, ніяк не міг
утямити, як таке сталося, ходив чорніше чорної землі, на кожні вихідні
приїжджав до могилки коханої і завжди там бачив Костю, який і з
роботи, і у вихідні був там. Та минулого ж не повернеш, так і жили з
болями і в душах, і в серцях…
   Коли я з сім’єю переїхала до  Долинської, то відразу ж відчула таку
теплоту і доброзичливість  тітоньки Соні і дядечка Кості, на яку й не
розраховувала. Хлопчики мої на той час були уже школярики, а донечка
ходила в дитсадок. Та місць там не виявилось, ось тут і виручали мене
мої любі родичі… Та й не тільки тоді, а й пізніше, коли довелось двічі
робити проводи до армії, а потім тричі  проводити весілля,..а потім ще
й проводжати в останню путь свого синочка. І якби не їх підтримка і
турботи, я не знаю як би ми все це витримали. Тому коли я тепер іду,
чи їду з сином на цвинтар, обов’язково навідуємось і до могилок
тітоньки Соні, дядечка Кості, їхньої донечки,а тепер ще й одного їх
синочка, тітоньки Лени, бабусі Дусі,.. Усі вони спочивають недалеко
одне від одного… Царство їм небесне і вічний спочинок…
  Отож багатьох з них уже немає, та є ще один син, є внуки
і правнуки, які наслідують доброту і порядність своїх батьків і дідів
та бабусь, та й працюють на залізниці.
    І місяць зорями сіяв,
    І соловейко на калині,
    То затихав, то щебетав...
        ( Тарас Шевченко)
     Ж И Т Т Я     П Р О Д О В Ж У Є Т Ь С Я !..
             

ID:  780649
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.03.2018 20:04:00
© дата внесення змiн: 16.03.2018 23:31:20
автор: геометрія

Мені подобається 7 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (309)
В тому числі авторами сайту (15) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 06.03.2018 - 21:11
12 12 Гарно ,Валентино, описали про своїх рідніх. Зворушлива розповідь! flo19
 
геометрія відповів на коментар Ольга Калина, 06.03.2018 - 23:25
Дякую,Олю! Мені дуже приємно про них згадувати, бо це були чудові люди...Слава Богу є їхні діти і онуки, і хоча не часто, та все ж ми спілкуємрся... smile 16 42 43 girl_sigh flo23
 
Лилея, 06.03.2018 - 21:07
Родственные связи...как они важны!!!
Как важно с уважением и любовью относиться друг к другу...
Доброта, искренность...
Спасибо огромное!!!
16 16 19 22 22 21 39 39 39 flo36
 
геометрія відповів на коментар Лилея, 06.03.2018 - 23:22
Дякую,Лілею! А мені і писать про рідних і друзів приємно, і увага читачів теж дуже приємна... 16 smile ghmm girl_hospital girl_sigh flo12
 
Душевна розповідь про добрих людей. Світла їм пам*ять. А Вам, Валентино, здоров*я і радості. 12 16 flo26
 
геометрія відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 06.03.2018 - 23:20
Дякую,Світлано! Мені дуже приємно,що ви читаєте і співчуваєте... 16 smile girl_hospital flirt flo23
 
Valentyna_S, 06.03.2018 - 20:51
Гарно і щиро написали про доброту. Іноді ми не всі її помічаємо. Думаю, що кожен з нас на життєвому шляху зустрічав добросердних людей. Я, наприклад, дуже вдячна одній сім'ї із Харківщини,яка допомогла мені у важкий час. Ось уже 35 років я згадую милих людей у молитвах.
 
геометрія відповів на коментар Valentyna_S, 06.03.2018 - 23:18
Дякую,Валентино! Я також намагаюся тримати зв"язок не лише з рідними, а й з друзями. У 2017 році ми намагалися зробити зустріч випускників ,що випускалися 60 років тому.Розподілили ми з подружкою - однокласницею за допомогою тефону,хто з ким зв"яжеться,та майже нікого й не знайшли, і навіть ця подружка у листопаді померла...Сумно,але ж нікуди не подінешсяі, все йде своєю чергою... 16 smile writer flirt girl_sigh flo11
 
Я наплакалася,читаючи Вашу розповідь,Валентино Григорівно cry .Які складні долі в цих людей frown .Світла їм пам'ять flo36 .Я також про свою родину почала писати.Нехай молоді щось запам'ятають.
 
геометрія відповів на коментар Шостацька Людмила, 06.03.2018 - 23:12
Дякую,Людо! У мене уже з моїх двоюрідних залишилося лише дві сестрички: одна по маминій і одна по татовій лінії...Бачимося рідко,але зв"язок тримаємо телефонний і по скайпу. А долі майже в усіх складні,бо ж втрачаємо не лише рідних похилого віку, а й молодих,на жаль... 16 smile girl_sigh flirt flo36 flo04
 
Шостацька Людмила відповів на коментар геометрія, 07.03.2018 - 06:43
17 16 flo36
 
Ніна Незламна, 06.03.2018 - 20:32
12 12 16 Співчуваю,Валю. Життя складне,тримайтеся! Хай Бог дає Вам здоров*я!!!
З наступаючим Вас Святом 8 Березня!
flo12 flo12 flo12
Миру ,тепла і добра Вам!!! 21 flo36
 
геометрія відповів на коментар Ніна Незламна, 06.03.2018 - 23:07
Дякую,Ніно! Я й донині тримаю з їхніми нащадками зв"язок, і дуже радію кожній розмові телефоном і хоча і не частими зустрічами... 16 smile girl_sigh curtsey 43 42 flo36 13
 
Капелька, 06.03.2018 - 20:22
І цікаво і сумно.І гарний приклад людських стосунків!Життя продовжується!З найкращими весняними побажаннями до Вас і з наближаючимся Жіночим святом! give_rose 21 21 22 22 flo36
 
геометрія відповів на коментар Капелька, 06.03.2018 - 23:04
Дякую! На жаль усе менше й менше залишається в живих моїх таких гарних і цікавих родичів... 16 smile girl_sigh girl_hospital flo36 flo23
 
Haluna2, 06.03.2018 - 20:19
Цікаво Ви описали.Родинні зв'язки повинні би й бути міцними! give_rose
 
геометрія відповів на коментар Haluna2, 06.03.2018 - 23:01
Дякую,Галино! Я дуже ціную своїх уже троюрідних брата,його дружину,їх діточок...І хоча і я, і вони вже люди поважного віку,ми хоч і не часто, та все ж спілкуємося, все більше телефонами, та все ж і таке спілкування корисне і нам, і нашим дітям та онукам... 16 girl_sigh smile curtsey 43 42 flo36 flo06
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: