Писати іноді буває різнозначно з прийомом ліків. Заспокійливих.
Це своєрідні ліки для людей почуття, для людей емоції, для людей правди.
Все частіше і частіше нас оточують ситуації, конкретні люди, які працюють для досягнення своїх меркантильних інтересів, а не інтересів спільноти, інтересів більшості.
Особливо часто це зустрічається у політиці, головною метою якої є досягти і утримати владу.
Коли говорять про владу, говорять про шляхи її завоювання.
Говорять, що всі методи добрі, якщо ти йдеш працювати на спільне благо.
Але вже перший крок на цьому шляху і підхід до методів показує, наскільки принциповим чи "безпринципним" ти є.
І тут виникає запитання: то може політика не для принципових і чесних?
Може принципових і чесних вона не приймає.
Може таким людям треба бути митцями чи просто людьми іншого покликання – покликання творити маленьке і непомітне щоденне добро.
Кажуть розумні люди, що в давнину лише музики могли дозволити собі одружуватися по любові. Для усіх інших це було щось заборонене і невідоме – жити за власним почуттям.
Так от і зараз, жити за власним почуттям і покликанням можуть дозволити собі не всі.
У ситуації виборчого хаосу дуже часто хочеться відмежуватися від світу політики, особливо тоді, коли ти в курсі, як він твориться.
Хочеться своїми щоденними справами робити добро вже сьогодні.
Хочеться займатися іншим - дарувати людям відчуття емоційного пробудження, відчуття очищення, відчуття затишку, спокою і надії.
Хочеться ловити діток над проваллям і не дати їм впасти.
Хочеться просто добре робити те, що ти вмієш і хочеш робити. А чи те, що навчишся робити, якщо сильно захочеш.
Хочеться продавати квіти і варити каву. Розносити поштові листи і лагодити старі телефони.
Вчити діток малювати щастя і надихати змінювати своє сьогодні тих, хто розчарувався у житті.
Хочеться підбадьорювати і відкривати для людей нові міста, нові горизонти, нові можливості і нових себе. Таких себе – які для цього світу будуть гідними людьми і чесними – перед іншими і перед собою.
Якщо таких людей буде більше, то може і принципових людей колись політика сприйме.
Хочеться займатися іншими речами, більш прозаїчними, менш конфліктними, але внутрішній компас не дає зупинитися.
бо хтось же повинен робити те, що повинен.
для того, щоб інші могли просто жити за власним почуттям і покликанням.
а може, в тому і покликання?)
