Я вирву з пам`яті той аркуш зі словами,
Де є про Тебе мила, спомин хоч один…
Та попрошу смиренно в Господа поради,
Як почуття свої розвіяти мов дим?
Шипи-ножі застрягли в стиснутій долоні,
Троянда злякана в тремтячих кулаках…
Ніхто на світі не зуміє туги й болі
В прийдешніх виміряти й нинішніх віках.
Я вирву серце грішне…Заарканю пам'ять,
Мов кров із рани вени висмокчу любов!
Ось тільки жовті квіти, вкотре, мене зрадять
В словах вискакуючи серед всіх розмов...
Стою, як немічний монах я на колінах
Ікона Матері молитву мою жде…
А я не знаю, як почати те моління,
Аби покинула назавжди Ти мене!
Я мрію пам'ять вмить обрізати мов квітку,
Шипи на мокру землю - в небо пелюстки
І геть зі саду, в пустку, за душевну хвіртку,
На всі відміряні нам долею роки!
З корінням люто вирву! Знищу все насіння,
І свіжій рані в серці стільки дам вина,
Аби і мови не було про воскресіння…
Я знищу, вирву…Не розлюблю-ось біда.
