Хоч раз бо помолися Ти за мене!
Та так, щоб свічка станула в руках,
Щоб янгол пригорнув мене до себе,
Й душа злетіла в небо, наче птах!
В Твоїх вустах молитва найщиріша,
В ній спокій й віра, чисте каяття…
Вона, як сяйво, з горизонту вийшла
Й веде любов до істини життя!
В Твоїх долонях, запах завжди літа,
Там райський дім і синіх пташок спів.
А очі карі, повні того світла,
Яке пливе по жилах неземних.
В словах Твоїх, молитва – заклинання,
Мов пісня невербальна про любов,
Бо якщо й є, надія хоч остання,
Ти молишся до Бога, знов і знов.
В душі лиш мир, там благодать ночує,
А я з гріхами тягнуся туди…
Та голос мій, Господь чомусь не чує,
Хоча в благаннях й спалюю роки.
Твій вогник свічки, як маяк на морі-
Рятує вдень він втомлені серця,
Прошу я вкотре у панянки-долі,
Щоб спільно наша плавилась свіча…
Гарний вірш!
