З тобою так ми й не дорозмовляли.
А може, справдi не було причин,
Чи просто не вiдчули, не вгадали,
Що був такий момент, хоча б один?
Тому тепер займаєш мої вiршi,
Та знов тривожиш i думки i cни?
Невже їм почуватиметься гiрше,
Якщо тебе позбудуться вони?
Мабуть, у нас було занадто всього,
Щоб потiм вже нiчого не було.
Були, чи стали рiзними дороги,
Навiть коли обох ними несло?
Скiнчились крапками багатокрапки,
Якi не знали лiку у рядках,
Та в серце кiгтi випускають лапки
Отого, що пручається в дверях
Яке все навертається до мене,
Даремно проганяв та ображав,
Воно завзяте, згубне й навiжене.
Мабуть необережно я бажав.
дякую
