Тікали янголи в святу свою обитель,
Летіли парами, шляхами між світів,
Туди, де сивий в небі, їх крилатий вчитель
На теплих хмарах усамітнено сидів.
Летіли янголи…І я просився з ними,
Хоча б на мить одну побачити Олімп,
Аби душевної набрати в груди сили,
Відчути крила за собою, скинуть гріх…
Я теж бажав, самотньо всістися на хмарах,
Й ногами босими торкатися вершин
І дивуватися рубцям на старих ранах,
Що на очах зникали з болем роковим.
Я теж хотів з грааля той нектар ковтнути,
Аби очистити від суму свою кров…
І хоч на день один…На ніч одну забути
Всепоглинаючу розхристану любов!
До неба прагнув я…В опівночі молитись,
Аби Господь молитву все ж таки почув,
Й натхненний з вірою на землю опуститись
Туди, де грішником усе життя відбув.
Аби коханням наситившись донесхочу,
Шукати в небі синім оболок пухкий
І одягнувши з шовку крейдяну сорочку,
Проситись з янголами в край їх неземний.
