«Сірі волошки»
Я навіки тону в твоїх сірих очах.
Коли в них я дивлюсь, зупиняється час
І я тану, мов сніг, розтаю, мов роса
І здається мені, що в руках небеса.
Твої очі так тихо вбивають мене.
Забирають в полон, поглинають мене.
Ти мій сон, ти мій страх, ти мій блиск, моя мить,
Я хворію без тебе і серце болить.
І не сплю уже вічність, броджу по ночах,
Бо без тебе я тінь і жере мене страх.
Мов примара бездушна, блукаю в ночі,
Лиш твій облік спасе мою душу в пітьмі
Так люблю годинами дивитись на тебе
І для тебе на мить прихилив би я небо
Але ти, ти десь там, ти десь там, в далині
І мене не спасеш, я згорю в темноті
Я згорю, розлечусь, ніби метеорит
І не треба, прошу, сльози лити навзрид,
Бо я вітром розтав, і вже там в небесах,
Але житиму вічно в твоїх я очах.
21.06.2013.
