|
— Дует годинника і раковини , що може бути кращим на кухні?
— Зів'ялі хризантеми і дим від сигарет.
Тихий голос відповідав сам собі. Дивна картина , згоден , але давайте поспостерігаємо . Ця розмова триває вже кілька годин , а співрозмовники , чи точніше співрозмовник , ніяк не розійдуться . Все сидить , п'є чай і часом поглядає у вікно . Нічого не чує , скільки не говоріть , я вже намагався... Дивна людина...
— ... і після цього вони всього лиш люди. Вбивство слабшого це "нормально" , тож не бери все близько до серця. Таких як ти , скидали в прірву ще при народженні.
— Гм, смішно .
— Що смішного в тому, що ти слабак?
— Тобто ти?
— Тобто ми.
— Без різниці. Смішно... В будь-якому випадку — смішно.
— Поясни будь ласка.
— Людиною назвала людину інша людина тож ви "люди" такі смішні. "Слабак" , " Сильний" — та звідки взагалі ці мірки ? Хто слабкий в одному — сильний зовсім в іншому. Проте й це відносно . Так наприклад , Спарта існувала б досі, якби б не скидала всіх розумних людей в безодню. Уяви собі рада ССД ( Союз Спартанських Держав ). Але може й добре , що так сталось , на кількох тиранів менше у світі . Хех .
— Мені подобається хід твоїх думок, але до чого ти ведеш?
— Чи ти ведеш?
— До чого ми ведемо?
— Я веду до того, що світ не ділиться на сильних і слабких, розумних чи бовдурів, багатих чи бідних — він ділиться на мертвих і живих . Байдуже скільки в тебе грошей, ідей чи друзів, якщо ти завтра помреш .
— Це і нас з тобою стосується, нас важко назвати живими .
— Ех, на жаль, та що поробиш . — Чоловік сьорбнув чаю і втупився у вікно .
Словом, запитаєте хто він ? Я не знаю. За час спостерігання мені вдалось помітити, що він носить окуляри, але тут на кухні, вони чомусь лежать на підвіконні обличчям до нас . Ось можливо з ким він говорить . Дивна людина ... чи як там тепер його називати ?
— Не почуваю себе живим . Мабуть захворів на щось, чи може і не живий зовсім . Так , просто "сон бабака"...
— "Сон бабака" ?
— Ну так, сам придумав, весело пра ?
— А в чому тут веселість ?
— Всі знають про "день бабака", коли всі події — це замкнене коло рутини, та не всі помічають таке явище, як сон . Кожен день закінчується сном . Сон — прекрасне явище, після якого ми знову свіжі, мов овочі в супермаркетах . Мені здається, що якщо все повторюється, якщо все циклічне то сон відсутній . Це не часова аномалія, не дірка у континіумі . Скоріш за все — це просто відсутність сну . Тож всі ці повторення, відчуття помилки і відсутності, можуть бути спричинені "сном бабака" . Нічого не змінюється так сказати ... Напевно ми були б щасливіші, якщо б мали повноцінний сон.
Дивак потер очі.
— То чому ти не станеш таким як всі ? Спати це "нормально" .
— Хіба я не сплю ?
— Та спиш . А користі з цього й грама нема .
— Можливо .
— Та точно . Ще й з твоїм стриманням і терплячістю ... Чому ти такий закритий ?
— Це "нормально" .
— Та ну ... Ти постійно говориш про сигарети, та не куриш, говориш про те що кинеш все так втечеш, але залишаєшся на місці . Ти навіть війну всім оголосив, проте чомусь мирний зі всіма . Що з тобою ?
— "Я тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого ."
— Фауст...
— Гете . Схожий я чимось з ним . Так само дивлюсь на світ зі сторони і почуваюсь єдиним за двома шкельцями .
— Часом ти знімаєш окуляри .
— Так , коли вмиваюсь .
— І все ?
— Ще коли стелю оглядаю перед сном .
— І що там цікавого ?
— Для тебе — нічого, для мене — узори місячного світла .
— Так та ти зараз на кухні .
— Чудове місце, чи не так ?
— Для вічної розмови...
— Це точно...Та як бачиш повністю відкритись я готовий лише окулярам .
— Чому?
— Вони беруть на себе частину злісних поглядів, залишаючи мені усміхнені обличчя .
— Йой, за такими дрібницями стежити... Розуміння життя тобі не платить, тож може досить дивитись за стелею ? Може треба працювати ?
— Можливо, а толку ? Хіба гроші зроблять мене щасливим?
— Ні .
— Отож, я почуваюсь живим, коли сповнений мріями, коли йду до них . А щастя мені приносять усміхнені обличчя рідних і чужих, очі веселих та сумних . Щасливий, коли й в інших оживають мрії . Щасливий, коли сонячно, нестримні буревії. Щасливий — десь любов у очах...
Щасливий, хоч короткочасний і не реальний .
Щасливий, хоч вже не палаю — вік печальний .
Щасливий, хоч і знаю хто останнім ,
Читатиме мій лист прощальний...
— Я попіл, ти тінь і ...
На цих словах чоловік заснув за столом . Годинник потікував . Умивальник замовк . Окуляри вже були на підлозі, а пелюстки зів'ялих хризантем кружляли вниз зі столу . Хтось вимкнув світло на кухню . Місяць освічував декілька кутів . Тихо . Спокійно . Зараз сон, а завтра — він знову все "забуде"...
21.11.2017 ©Стася
(Максим Стаськів)
ID:
788504
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.04.2018 08:43:04
© дата внесення змiн: 10.04.2019 14:40:18
автор: Моряк
Вкажіть причину вашої скарги
|
