Откровення вчителя історії
Зустрічі з моїм
Вчителем історії повні розпачу
А інколи й суму
Бо я пам'ятаю його обличчя
Поміж портретів гетьманів і князів
Учив як умів
А зараз. Не чути ні жартів ані розмов
Казали люди у місті
Що вчителя змінила любов
Чи то кохання. Не знаю
Та їм видніш
Я так рідко бачу його.
Але нині усе змінилося.
Дивлюся. Іде. Пампух чисто
Їй Богу!
Обручка на пальці. Й питає
"Як робота"
А де жарти?. Нема
Минулося. Й не цікаве
Кажуть що в нього лисина.
А значить все ж розумнішає
Кажу йому: Сергію Дмитровичу
Скільки літ скільки зим
А він сміється. Випеще обличчя
Запах зубної пасти
А в мене електронка. І дим. Дим. Дим
Мені двадцять п'ять. Мене люблять діти
Я сиплю жартами. Й ніколи. Чуєте
Я ніколи не стану ним.
Бо ж чого нас навчив? Я не знав жодної дати
Я ніколи не заповнював контурної карти
Ніколи не знаходив місце битви і ім'я діячів
З голови вилітало метеликами.
Зате ми говорили про стосунки й про алкоголь
Він говорив як у Польщі і Амстердамі
Скільки жінок бачили його у піжамі
А що лишилося від того Сергія
Повний кохання живіт і чиясь здійснена мрія
А я дивлюся на нього й ледь ховаю свій гнів.
Бо ж сам я скурився. Спився. Й кажуть що трохи змарнів
Не одружився
Але кохання й одруження приходить й навіть до
Канонізованих вчителів
Які їздять у колісницях малюють гравюри
Й ведуть у бій усе Військо Запорізьке
