Сонце вечірнє бліде у вершинах західних тоне.
Місяць повний за ним, встає над бескидом на схід.
Далеко-далеко на все видноколо розходиться сяйво.
Широко-широко цвітіння небесних пустот.
З'являється вітер, влітає в мою хатину,
й подушку з циновкою він охолоджує серед ночі.
У тому, що вітер інакший, уловлюю зміну року.
А від безсоння, про нескінченність дізнався ночі.
Я хочу розмови – немає навкруги нікого.
Підняв лише келих й покликав холодну тінь.
Отак-от і дні, й місяці чередою минають.
Отак-от й свої устремління я втілить в життя не зміг.
І з думкою сею у серце мені занило.
І вже до світанку не повернути спокій мені.
