літо як я впало з неба
це нетутешній зв’язок
Боже, занурююсь в тебе
в море квіткових казок
вже я дійшов до мурашок
голосом цеї трави
мови ґрунтовії нащо
як не для снів голови
в день нерозчинений людський
пропащий
зараз не коли помру
(а ви питаєте нащо)
в літові Бога беру
*
краще стихів не скажеш
не зрозуміти уму
краплі останні безумного літа
перед польотом прийму
груди — вже квітом квітнуть
і — як з тюрми чи нори
буде приємно здивований Світлий
що він таке натворив
прямо в відчинене серце
літо кричить: кошу!
ніби від куль кулеметного скерцо
падаю і пишу
Боже та дай злетіти!
*
не випадай із світу
просто згори принось
бути як душі як діти
в вибухах духу в вигуках літа
людям потрібно чогось
*
на галяві богів
неприм’ята трава
*
краса підкошує світ
світ обмацується: звідки вискочила?
така справа — остатись любов’ю
тут не бути присутнім
а б у т и
*
кого обвівали всесвіти
й лащились вслід вже
нерозуміюче зцілені
обвалювались на людей
просто ходив поет
1995
