В кОтре пройдуся я тими стежками,
В рідне село, де ходив я до мами
Там де Серет тихо,тихо з журбою
Води несе до Дністра під горою ...
Небо безкрає шатром голубим
Сонми століть вже чатує над ним
Нашим Серетом, спокійним Серетом,
Строму нема, - зароста очеретом.
Щось там шепоче собі на порогах,
Може згадав про ті дні у тривогах,
Коли вода червоніла від крові
Сплять оті хлопці тепер у Чорткові.
Бо без жалЮ їх під кулі кидали,
Коли в Улашківцях фронт проривали.
Чиста вода тепер, наче сльоза,
Спрагу тамує зелена лоза,
Стежка моя ще видніється з трав,
Стежка яку я давно протоптав ...
08.06.2018 р.
