Світлій пам'яті сина Владислава
Де ти,лебедику білий,
Де ти,наш золотенький.
Як нам без тебе важко.
Згорають наші серденька.
Наснися нам,любий синочку,
Постукай у наше віконце.
Махни нам білим крилечком
І засвіти нам сонце.
Розкажи нам,наш дорогенький,
В яких світах ти літаєш.
Насип нам білих сніжинок,
Хай двір вони наш замітають.
І хай ці білі сніжинки
До тебе несе наш вітер.
Хай стануть тобі за крила,
Щоб міг ти до нас долетіти.
Де ти,наш любий синочку,
Де ти,лебедику білий...
* * *
Два віконця світяться у хаті,
Де мого синочка вже нема...
Як мені біду цю подолати?
Наче в цілім світі я одна.
І паркан тепер такий високий,
І закрита хвіртка на замок.
Я загублені сліди шукаю,
Де колись ходив тут мій синок.
А сніжок все сипле на ту хату.
Може,то синочок шле привіт.
Як же важко нам без тебе,синку,
І який холодний білий світ.
Може,бачиш нас із-за хмаринок.
Може,посміхнешся здалини,
Подаруєш зірочку яскраву
І сніжинок кинеш нам до ніг.
Може,ти бачиш,рідненький,
Як за тобою плачу...
Як ти там,мій маленький,
Коли я тебе побачу?
Як тобі в Божім царстві?
Чи ти ще мене пам'ятаєш?
Чи тобі там не тяжко?
Чи пташкою ти літаєш...