У палаті,у сільській лікарні,
Одиноко помирала мати...
Бігали над нею санітарки,
Лікарі,медсестри,
Щоб було бабусі трохи легше
Їй міняли постіль,годували,
Ліками бабусю напували.
Все тепло душі їй віддавали,
Щоб полегшити останні дні її.
Як тростиночка лежить вона на ліжку,
Руки висохли,запали очі,
Майже не ворушаться вже ноги,
Що колись пройшли усі дороги
У дворі своєму,де город
Неначе той віночок,
Де паркан завжди стояв біленький,
Де росли рядочками гвоздики,
Вечорами пахли матіоли...
А дороги на колгоспне поле?
Скільки їх вона переходила!
А руками,дужими руками,
Скільки діл вона переробила!
Жала,пряла,хліб пекла,косила,
Вишивала,полотно білила...
А найдужче руки материнські
Донечку леліяли,плекали,
Їй косички ніжно заплітали,
Шили платтячка,до школи проводжали.
Всьому доброму навчала доньку мати:
Щоб душа її була чутлива,
Щоб людей завжди вона любила,
І щоб труд їх всюди шанувала,
...У палаті,у сільській лікарні
Одиноко помирала мати.
Донька у столиці,все часу не має,
Щоб тепер за нею доглядати,
Прилетіла раз чи два в лікарню,
Ввечері забігла у палату,
Привезла гостинців,привіталась,
І матусю не поцілувала.
Бо уже старенька гірко пахне,
Руки жовті,ноги загнивають,
І не квітів у палаті аромати...
А дочка в столицю поспішає.
Схаменися,донечко далека,
Пригадай,як виглядає мати.
Поцілуй її жовтенькі руки,
Розділи її останні муки,
Залишись стареньку доглядати
ID:
797178
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.06.2018 17:20:52
© дата внесення змiн: 26.06.2018 17:20:52
автор: Олександра Данилевська
Вкажіть причину вашої скарги
|
