Ось тривожно загули верховини дерев.
Зашуміли крони та заметушились бідні птахи.
Ліс охнув від сили грому, знівечив шедевр.
Хмара могутня, страшна блукає і шукає шляхи.
Ніч, як безмежна пітьма знайшла інший щаблон.
Спалахнуло та враз погасло Бога міцне світило.
Бешкетує гроза, все захопила в полон.
Тиша раптова. І наче вітер опускає крила.
Знову вирушив грім і десь застряг над лісом.
Віддалік з пітьми блискавка оком кривавим моргнула.
Вітер там шумить, гоне хмару з компромісом,
Розуміє: зорі ночі в хвилях неба потонули.
Верховини дерев гули, знову стихали...
В темряві мокрій почувся далекий шум - плач хмарини.
Виринали сльози з пітьми, дощем ставали.
Зверху глухим дзвоном падали ці холодні краплини.
